Текст песни Стих - Коли пройдеш шляхом в земній долині...
Просмотров
41
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
Для вашего ознакомления предоставлен текст песни Стих - Коли пройдеш шляхом в земній долині..., а еще перевод песни с видео или клипом. Также вы можете прослушать песню онлайн
Коли пройдеш шляхом в земній долині,
Чи скаже хто з повагою услід:
«Погляньте, це пішла свята людина,
Яка несе в душі від Бога світ».
Чи скаже хто, заглянувши у очі,
Що Боже світло там у нас зорить?
Чи зможе хто в глухій темряві ночі
Побачить світло, що в душі горить?
Чи хтось довірить біль свій, а чи горе,
Відчувши в нашім серці доброту?
Чи зможе хтось в штормах життєвих моря
У нас побачить пристань і життя мету?
Чи скаже хтось про тебе і про мене,
Що «ця людина не така, як всі»?
Що, не дарма нас звуть усі, напевно,
Дітьми Того, Хто на хресті висів?
Коли зустрінемо людей жорстоких
І ніжним світлом душу обгорнем,
В їх дім внесем Христовий спокій,
То добрий плід про себе збережем.
Коли на зле, лихе, недобре слово
Відповімо без кривди й нарікань,
За зло людське заплатимо любов’ю
Й пробачимо їх біль глибоких ран,
То скажуть, певно, друже мій, про тебе,
Що «ця людина Божа і свята»,
Що «з нею Бог», що «з нею сила неба»,
Чи зможем ми такими, друзі, стать?
Чи зможем ми, коли про нас не знають,
Хто ми такі і звідки ми прийшли,
Прожити так, щоб все ж таки впізнали
І через нас могли й собі нове життя знайти.
Чи зможем ми, долаючи невдачі,
Залишитися твердими в серцях,
І не знесилитись від туги й плачу,
Та від колючок, що встеляють шлях?
Чи зможем ми, коли украдуть пісню,
Розб’ють життя, потопчуть щирість мрій,
Не погасить в серцях тепло і ніжність,
Велику силу радісних надій?
Чи зможем ми в житті в важкі хвилини
Забути власну тугу, власний біль?
Собою світло праведне і вірне
Вказати іншим в темряві глухій?
Чи зможуть люди, які йдуть із нами,
До нас горнутись, як до сонця дня?
Чи звернуться із вдячності словами
За те, що помогли в біді їм встать?
Чи знаєм ми, йдучи так необачно
І забуваючи про те не раз,
Що люди хочуть в нас щось інше бачить,
Що люди пильно дивляться на нас?
Що ми, можливо, звемося такими,
Але багато чого в нас нема.
Ми часом, може, злі і навіть мстиві,
А інколи в серцях у нас зима.
В нас щирості не помічають люди,
І світло наше сховане від них,
І мають вони право дорікнути,
Що ми живем не так, як маєм жить.
Коли образять нас – ми не прощаєм,
Коли невдача – нарікаєм на життя.
Який же слід у світі залишаєм,
Що про нас добре може люд сказать?
Подумай же сьогодні, друже, брате,
Чи зможем роки так свої пройти,
Щоб нам услід могли усі сказати:
«Погляньте, це сини Христа пішли».
Якщо це буде так – ми діти Того,
Про Кого проповідуєм в цей час,
Тоді й благословення щедре Бога
Сповна зіллєься струменем на нас.
Чи скаже хто з повагою услід:
«Погляньте, це пішла свята людина,
Яка несе в душі від Бога світ».
Чи скаже хто, заглянувши у очі,
Що Боже світло там у нас зорить?
Чи зможе хто в глухій темряві ночі
Побачить світло, що в душі горить?
Чи хтось довірить біль свій, а чи горе,
Відчувши в нашім серці доброту?
Чи зможе хтось в штормах життєвих моря
У нас побачить пристань і життя мету?
Чи скаже хтось про тебе і про мене,
Що «ця людина не така, як всі»?
Що, не дарма нас звуть усі, напевно,
Дітьми Того, Хто на хресті висів?
Коли зустрінемо людей жорстоких
І ніжним світлом душу обгорнем,
В їх дім внесем Христовий спокій,
То добрий плід про себе збережем.
Коли на зле, лихе, недобре слово
Відповімо без кривди й нарікань,
За зло людське заплатимо любов’ю
Й пробачимо їх біль глибоких ран,
То скажуть, певно, друже мій, про тебе,
Що «ця людина Божа і свята»,
Що «з нею Бог», що «з нею сила неба»,
Чи зможем ми такими, друзі, стать?
Чи зможем ми, коли про нас не знають,
Хто ми такі і звідки ми прийшли,
Прожити так, щоб все ж таки впізнали
І через нас могли й собі нове життя знайти.
Чи зможем ми, долаючи невдачі,
Залишитися твердими в серцях,
І не знесилитись від туги й плачу,
Та від колючок, що встеляють шлях?
Чи зможем ми, коли украдуть пісню,
Розб’ють життя, потопчуть щирість мрій,
Не погасить в серцях тепло і ніжність,
Велику силу радісних надій?
Чи зможем ми в житті в важкі хвилини
Забути власну тугу, власний біль?
Собою світло праведне і вірне
Вказати іншим в темряві глухій?
Чи зможуть люди, які йдуть із нами,
До нас горнутись, як до сонця дня?
Чи звернуться із вдячності словами
За те, що помогли в біді їм встать?
Чи знаєм ми, йдучи так необачно
І забуваючи про те не раз,
Що люди хочуть в нас щось інше бачить,
Що люди пильно дивляться на нас?
Що ми, можливо, звемося такими,
Але багато чого в нас нема.
Ми часом, може, злі і навіть мстиві,
А інколи в серцях у нас зима.
В нас щирості не помічають люди,
І світло наше сховане від них,
І мають вони право дорікнути,
Що ми живем не так, як маєм жить.
Коли образять нас – ми не прощаєм,
Коли невдача – нарікаєм на життя.
Який же слід у світі залишаєм,
Що про нас добре може люд сказать?
Подумай же сьогодні, друже, брате,
Чи зможем роки так свої пройти,
Щоб нам услід могли усі сказати:
«Погляньте, це сини Христа пішли».
Якщо це буде так – ми діти Того,
Про Кого проповідуєм в цей час,
Тоді й благословення щедре Бога
Сповна зіллєься струменем на нас.
Когда пройдешь путем в земной долине,
Скажет кто с уважением вслед:
«Посмотрите, это пошла святой человек,
Которая несет в душе от Бога мир ».
Скажет кто, заглянув в глаза,
Что Божий свет там у нас глядит?
Сможет ли кто в глухой темноте
Увидит свет, в душе горит?
Или кто-то доверит боль свой, а горе,
Почувствовав в нашем сердце доброту?
Сможет ли кто-то в штормах жизненных моря
У нас увидит пристань жизни цель?
Скажет кто-то о тебе и обо мне,
Что «этот человек не такой, как все»?
Что, не зря нас называют все, наверное,
Детьми Того, Кто на кресте висел?
Когда встретим людей жестоких
И нежным светом душу оберните,
В их дом внесет Христов покой,
То добрый плод о себе сохраним.
Когда на добро, зло, нехорошо слово
Ответим без обиды и нареканий,
За зло человеческое заплатим любовью
И простим их боль глубоких ран,
То скажут, наверное, мой друг, о тебе,
Что «этот человек Божья и праздники»,
Что «с ним Бог», что «с ней сила неба»,
Или сможем мы такими, друзья, пол?
Или сможем, когда о нас не знают,
Кто мы такие и откуда мы пришли,
Прожить так, чтобы все же узнали
И через нас могли тоже новую жизнь найти.
Или сможем мы, преодолевая неудачи,
Остаться твердыми в сердцах,
И не знесилитись от тоски и плачу,
И от колючек, устилают путь?
Или сможем, когда украдут песню,
Розбьють жизни, потопчут искренность желаний,
Не погасят в сердцах тепло и нежность,
Большую силу радостных надежд?
Или сможем мы в жизни в трудные минуты
Забыть собственную тоску, свою боль?
Собой свет праведное и верное
Указать другим в темноте глухой?
Смогут ли люди, которые идут с нами,
К нам прилепись как к солнцу дня?
Или обратятся с благодарности словам
За то, что помогли в беде им встать?
Или знаем мы, идя так опрометчиво
И забывая о том не раз,
Что люди хотят у нас что-то другое видит,
Что люди пристально смотрят на нас?
Что мы, возможно, называемся такими,
Но многое у нас нет.
Мы время, может, злые и даже мстительны,
А иногда в сердцах у нас зима.
У нас искренности не замечают люди,
И свет наше скрытое от них,
И имеют ли они право упрекнуть,
Что мы живем не так, как имеем жить.
Когда обидят нас - мы не прощаем,
Когда неудача - сетует на жизнь.
Какой же след в мире оставляет,
Что о нас хорошо может народ сказать?
Подумай же сегодня, друг, брат,
Или сможем годы так свои пройти,
Чтобы нам вслед могли все сказать:
«Посмотрите, это сыновья Христа пошли».
Если это будет так - мы дети Того,
О Кого проповедуем в это время,
Тогда и благословение щедрое Бога
Вполне зиллеься струей на нас.
Скажет кто с уважением вслед:
«Посмотрите, это пошла святой человек,
Которая несет в душе от Бога мир ».
Скажет кто, заглянув в глаза,
Что Божий свет там у нас глядит?
Сможет ли кто в глухой темноте
Увидит свет, в душе горит?
Или кто-то доверит боль свой, а горе,
Почувствовав в нашем сердце доброту?
Сможет ли кто-то в штормах жизненных моря
У нас увидит пристань жизни цель?
Скажет кто-то о тебе и обо мне,
Что «этот человек не такой, как все»?
Что, не зря нас называют все, наверное,
Детьми Того, Кто на кресте висел?
Когда встретим людей жестоких
И нежным светом душу оберните,
В их дом внесет Христов покой,
То добрый плод о себе сохраним.
Когда на добро, зло, нехорошо слово
Ответим без обиды и нареканий,
За зло человеческое заплатим любовью
И простим их боль глубоких ран,
То скажут, наверное, мой друг, о тебе,
Что «этот человек Божья и праздники»,
Что «с ним Бог», что «с ней сила неба»,
Или сможем мы такими, друзья, пол?
Или сможем, когда о нас не знают,
Кто мы такие и откуда мы пришли,
Прожить так, чтобы все же узнали
И через нас могли тоже новую жизнь найти.
Или сможем мы, преодолевая неудачи,
Остаться твердыми в сердцах,
И не знесилитись от тоски и плачу,
И от колючек, устилают путь?
Или сможем, когда украдут песню,
Розбьють жизни, потопчут искренность желаний,
Не погасят в сердцах тепло и нежность,
Большую силу радостных надежд?
Или сможем мы в жизни в трудные минуты
Забыть собственную тоску, свою боль?
Собой свет праведное и верное
Указать другим в темноте глухой?
Смогут ли люди, которые идут с нами,
К нам прилепись как к солнцу дня?
Или обратятся с благодарности словам
За то, что помогли в беде им встать?
Или знаем мы, идя так опрометчиво
И забывая о том не раз,
Что люди хотят у нас что-то другое видит,
Что люди пристально смотрят на нас?
Что мы, возможно, называемся такими,
Но многое у нас нет.
Мы время, может, злые и даже мстительны,
А иногда в сердцах у нас зима.
У нас искренности не замечают люди,
И свет наше скрытое от них,
И имеют ли они право упрекнуть,
Что мы живем не так, как имеем жить.
Когда обидят нас - мы не прощаем,
Когда неудача - сетует на жизнь.
Какой же след в мире оставляет,
Что о нас хорошо может народ сказать?
Подумай же сегодня, друг, брат,
Или сможем годы так свои пройти,
Чтобы нам вслед могли все сказать:
«Посмотрите, это сыновья Христа пошли».
Если это будет так - мы дети Того,
О Кого проповедуем в это время,
Тогда и благословение щедрое Бога
Вполне зиллеься струей на нас.