Текст песни Сестри Тельнюк - Нічні метелики
Просмотров
19
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
Для вашего ознакомления предоставлен текст песни Сестри Тельнюк - Нічні метелики, а еще перевод песни с видео или клипом. Также вы можете прослушать песню онлайн
...А музика щемна в крові розгалузила стебла -
Крізь неї текли голоси із таких нетутешніх узвиш!
І що Вам ця жінка - ніколи в повіках не терпла,
Ніколи на підняті плечі Ви їй не накинете вірш!
...А губи ламаються, й дробиться, кришиться простір,
А дні налітають, а дні стугонять, як вокзал...
О, що Вам ця жінка - та, власне, й не жінка, а острів:
До неї плисти по диму через цілий прокурений зал...
- Одна по одній, наче вікна, чужі відціловані руки
Згасають у сутінках пам'яти - не зачеплюсь!
навіщо ж ця жінка, чиясь несхолоджена мука,
Щоразу приходить під цей переплаканий блюз? -
І плавляться в кутиках рота, із присмаком сліз і ванілі,
Слова - привітання? прощення? - й лоскочуть, неначе вода...
Ви все ж пригадайте, Ви щось їй таки завинили! -
І жінка підводиться, й хустка з плечей опада...
Повз столики у силуетах, сутулих, мов скинуті пальта,
Метнете їй погляд, обвивши круг стану кільцем, -
На сизому склі, де, як відблиски, міняться пальці,
Проступить, нахилене в пальці їй, - Ваше лице...
І жінка, відтрутивши келих, здивується: - Хто Ви?
(Бо хто Ви їй, справді, - ні примха, ні доля, ні хист...)
Та доки вона, доти Ви ще шукаєте слова -
Як хвиля, високого слова - на ввесь її зріст.
Оксана Забужко
Крізь неї текли голоси із таких нетутешніх узвиш!
І що Вам ця жінка - ніколи в повіках не терпла,
Ніколи на підняті плечі Ви їй не накинете вірш!
...А губи ламаються, й дробиться, кришиться простір,
А дні налітають, а дні стугонять, як вокзал...
О, що Вам ця жінка - та, власне, й не жінка, а острів:
До неї плисти по диму через цілий прокурений зал...
- Одна по одній, наче вікна, чужі відціловані руки
Згасають у сутінках пам'яти - не зачеплюсь!
навіщо ж ця жінка, чиясь несхолоджена мука,
Щоразу приходить під цей переплаканий блюз? -
І плавляться в кутиках рота, із присмаком сліз і ванілі,
Слова - привітання? прощення? - й лоскочуть, неначе вода...
Ви все ж пригадайте, Ви щось їй таки завинили! -
І жінка підводиться, й хустка з плечей опада...
Повз столики у силуетах, сутулих, мов скинуті пальта,
Метнете їй погляд, обвивши круг стану кільцем, -
На сизому склі, де, як відблиски, міняться пальці,
Проступить, нахилене в пальці їй, - Ваше лице...
І жінка, відтрутивши келих, здивується: - Хто Ви?
(Бо хто Ви їй, справді, - ні примха, ні доля, ні хист...)
Та доки вона, доти Ви ще шукаєте слова -
Як хвиля, високого слова - на ввесь її зріст.
Оксана Забужко
... и музыка крови развела стебли -
Через это протекало голоса из таких нетронутых!
И что это за женщина - никогда в веках, вы должны пережить,
Никогда на ваших плечах вы не будете бросать стихотворение!
... и губы ломаются и ломаются, рассыпаются пространством,
И дни летают, а дни задерживаются как станция ...
О, что эта женщина на самом деле не женщина, а остров:
Плавать по дыму через целый копченый зал ...
- Один за другим, как окна, незнакомые руки
Память выйдет в сумерки - меня не поймают!
Почему эта женщина, чья -то неудачная мука,
Каждый раз попадает под этот переусердство в блюзе? -
И растопленный в углах рта, со вкусом слез и ванили,
Слова - приветствия? прощение? - и щекочу, как будто вода ...
Вы все еще помните, вы что -то обвинили! -
И женщина воспитывается, и платок с плеч осени ...
Мимо столов в силуэтах, склоны, как падающие пальто,
Поверните ее взгляд, завернув круг кольца, -
На голубоватом стекле, где, как блики, пальцы меняются,
Появится, наклонен в ее палец - твое лицо ...
И женщина, дразня стекло, удивлена: - Кто ты?
(Для того, кого вы на самом деле, действительно, не причуд, и не судьба, нет встряхивания ...)
И пока она, пока вы все еще не ищете слова -
Как волна, высокое слово - на всей его высоте.
Оксана Забужко
Через это протекало голоса из таких нетронутых!
И что это за женщина - никогда в веках, вы должны пережить,
Никогда на ваших плечах вы не будете бросать стихотворение!
... и губы ломаются и ломаются, рассыпаются пространством,
И дни летают, а дни задерживаются как станция ...
О, что эта женщина на самом деле не женщина, а остров:
Плавать по дыму через целый копченый зал ...
- Один за другим, как окна, незнакомые руки
Память выйдет в сумерки - меня не поймают!
Почему эта женщина, чья -то неудачная мука,
Каждый раз попадает под этот переусердство в блюзе? -
И растопленный в углах рта, со вкусом слез и ванили,
Слова - приветствия? прощение? - и щекочу, как будто вода ...
Вы все еще помните, вы что -то обвинили! -
И женщина воспитывается, и платок с плеч осени ...
Мимо столов в силуэтах, склоны, как падающие пальто,
Поверните ее взгляд, завернув круг кольца, -
На голубоватом стекле, где, как блики, пальцы меняются,
Появится, наклонен в ее палец - твое лицо ...
И женщина, дразня стекло, удивлена: - Кто ты?
(Для того, кого вы на самом деле, действительно, не причуд, и не судьба, нет встряхивания ...)
И пока она, пока вы все еще не ищете слова -
Как волна, высокое слово - на всей его высоте.
Оксана Забужко