Текст песни Роман Штігер - патока

це так як ідеш довго
по пустелі без води
і вбачаєш у всьому
струмки і дощі
а натомість помираєш
від зневоднення
від потреби того кого довго чекаєш
стаєш потопельником власних надії

я в тебе вкотре закохуюсь
це мов ракова пухлина
що постійно прогресує і розростається
своїми коренями по моєму тілі
і вакцини проти цього не існує
і потрібно змиритись
із заглибленням
із загибеллю

скільки змій
скільки зміг я їх вбивав
і сам ставав змією
щоб стати їхнім уподібненням

твої погляди то світло боже
і не ототожнюй його будь ласка
із втраченим завтрашнім раєм
нам потрібна всього лиш одна ніч
одне вбивство нашої відстані

я пролечу над твоїм домом яструбом
я ароматами впиватимусь айстрами
допоки світло й тягуча патока
не підскажуть де справжні пахощі

відчини вікно
вдихни трохи відчаю
самотньо відчалюю на пристані
я сам у пустелі
ти сама понад небом літаєш розхристана