Текст песни Олег Короташ - Present continuous tense
Просмотров
73
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
Для вашего ознакомления предоставлен текст песни Олег Короташ - Present continuous tense, а еще перевод песни с видео или клипом. Также вы можете прослушать песню онлайн
PRESENT CONTINUOUS TENSE
Коли з осінню питимеш чай,
я вже босим зійду на сніг.
Ти – іронія простору – край
ліжка, поруч тебе – єдиноріг.
Отже, мила, коли перейду поріг,
ти ці строфи протри і перечитай.
Почну з побажання: ні пуху-пера…
І доки у венах – не стигла ртуть,
а те, що і має текти, і кора
пхнеться з кістками куди зовуть, –
час розгрібає оту каламуть,
здіймаючись нервами «на гора».
За сітківкою ока і глибше – край
свідомості – кров – переплав октав
голосу – клекоту вишніх зграй,
я тебе допустив; ти була оглав
у глибинах, де ангел не долітав:
живи! Якщо хочеш, – поприбирай
там, у серці, допоки – твердь;
і зіниці об розум міцне тертя
не випалить нас; залишається смерть,
як форма стабільного відчуття
і єдина можливість душі – життя
відмотати зворотньо хоча б на чверть.
Бо потім – внизу, тебе, одну, –
зустрічатиме спогад і гул монад.
І не вітер, не ранок навіє: «бу!», –
ці спресовані пристрастю в ад-
ресат букви «люблю», а – звичайний сад,
вигнання із котрого колись відбув.
За ретроспективу гріха Вони,
можливо, пожурять: «Наламали дров!»,
а може – «бу!» – їхній тон сурми,
аби строфи лягали під меч (ребро!),
і у землю вгризалися за добро, –
рятуючи ангелів від війни.
2008
Коли з осінню питимеш чай,
я вже босим зійду на сніг.
Ти – іронія простору – край
ліжка, поруч тебе – єдиноріг.
Отже, мила, коли перейду поріг,
ти ці строфи протри і перечитай.
Почну з побажання: ні пуху-пера…
І доки у венах – не стигла ртуть,
а те, що і має текти, і кора
пхнеться з кістками куди зовуть, –
час розгрібає оту каламуть,
здіймаючись нервами «на гора».
За сітківкою ока і глибше – край
свідомості – кров – переплав октав
голосу – клекоту вишніх зграй,
я тебе допустив; ти була оглав
у глибинах, де ангел не долітав:
живи! Якщо хочеш, – поприбирай
там, у серці, допоки – твердь;
і зіниці об розум міцне тертя
не випалить нас; залишається смерть,
як форма стабільного відчуття
і єдина можливість душі – життя
відмотати зворотньо хоча б на чверть.
Бо потім – внизу, тебе, одну, –
зустрічатиме спогад і гул монад.
І не вітер, не ранок навіє: «бу!», –
ці спресовані пристрастю в ад-
ресат букви «люблю», а – звичайний сад,
вигнання із котрого колись відбув.
За ретроспективу гріха Вони,
можливо, пожурять: «Наламали дров!»,
а може – «бу!» – їхній тон сурми,
аби строфи лягали під меч (ребро!),
і у землю вгризалися за добро, –
рятуючи ангелів від війни.
2008
PRESENT CONTINUOUS TENSE
When will you drink tea from autumn?
I'll be barefooted to the snow.
You are the irony of space - the edge
beds, near you - unicorn.
So sweet, when I go over the threshold
Do these stanzas and reread.
I'll start with a wish: no down-feather ...
And while in the veins - not mercury melt,
but those that have to flow, and the bark
fumble with bones where to call, -
time will crush this overstretch
rising nerves "to the mountain".
Behind the retina of the eye and deeper is the edge
consciousness - blood - replete octaves
the voice is a loud cherry flock
I allowed you; you were over
in the depths where the angel did not overpower
live! If you want, take it
there, in the heart, as long as it is solid;
and the pupil of the mind is strong friction
do not burn us; death remains
as a form of stable feeling
and the only possibility of the soul is life
dip back at least a quarter.
Because then - below, you, one, -
Meet memories and humor of monads.
And there is no wind, it will not wake up in the morning: "Bu!" -
these are squeezed by passion in ad-
Resat letters "love", but - ordinary garden,
exile from which once went away.
For a retrospective of sin they
maybe teasing: "Broken wood!"
and maybe "bu!" - their tone of the trumpet,
so that the stanzas would lie under the sword (edge!),
and they burst into the ground for good, -
saving angels from war.
2008
When will you drink tea from autumn?
I'll be barefooted to the snow.
You are the irony of space - the edge
beds, near you - unicorn.
So sweet, when I go over the threshold
Do these stanzas and reread.
I'll start with a wish: no down-feather ...
And while in the veins - not mercury melt,
but those that have to flow, and the bark
fumble with bones where to call, -
time will crush this overstretch
rising nerves "to the mountain".
Behind the retina of the eye and deeper is the edge
consciousness - blood - replete octaves
the voice is a loud cherry flock
I allowed you; you were over
in the depths where the angel did not overpower
live! If you want, take it
there, in the heart, as long as it is solid;
and the pupil of the mind is strong friction
do not burn us; death remains
as a form of stable feeling
and the only possibility of the soul is life
dip back at least a quarter.
Because then - below, you, one, -
Meet memories and humor of monads.
And there is no wind, it will not wake up in the morning: "Bu!" -
these are squeezed by passion in ad-
Resat letters "love", but - ordinary garden,
exile from which once went away.
For a retrospective of sin they
maybe teasing: "Broken wood!"
and maybe "bu!" - their tone of the trumpet,
so that the stanzas would lie under the sword (edge!),
and they burst into the ground for good, -
saving angels from war.
2008